28 грудня в Соболівській сільській бібліотеці було проведено літературну годину «Народжена, аби повернутися на Україну», до 127 річниці з дня народження української письменниці Галини Журби.

 

Галина Журба ― це літературний псевдонім письменниці, справжнє прізвище якої ― Домбровська Галина Маврикіївна (по чоловікові Нивинська), народилася 29 грудня 1888 року на хуторі Олександрія, поблизу села Соболівка в заможній сім’ї, полька за походженням, яка захопилася українознавством.

 

     В Соболівці майбутня письменниця одержала домашню освіту, звідси пролягла її дорога в літературу. Батько її був управителем панського маєтку і родина Галини Журби була заможною. Але це не було на заваді спілкуватись дівчинці з бідними сім’ями, пізнати їхнє життя.  

 Умови виховання могли б виробити з Галини Домбровської типову панночку-шляхтянку, але в ній була закладена більша енергія. Дівчина мала змогу добре приглянутися як до панського життя з його виїздами, з верховою їздою, пікніками, полюваннями, фортепіанними концертами, так і до зворотного його боку з економами, сценами побоїв селян. Жадібно слухала дівчина сімейні перекази, чарувалася українською мовою, придивлялася до побуту селян.

Галина Журба була допитливою, цікавою. Її зачаровувала природа хутора, що оточувала письменницю в дитячі роки. 
Писати почала ще в батьківському домі.
     У січні 1912 року приїхала до Києва, оселяється в готелі „Ермітаж”, де її тітка Наталія Сіпайло була управителькою. Навчалася писати на машинці. Згодом отримала посаду машиністки в польському технічному бюрі „Лодинський і син”.
     Друкується в „Українській хаті”, яка на той час була найпоступовішою, революційною трибуною молодих письменників.

     У цей важкий час між трьома селами: Соболівкою, Побіркою й Брідком ― серед густого лісу в пустій хатині потай зробили для селян читальню.
Повернувшись до Києва дізналася про цілковитий розгром „Української хати.”

     Навесні 1915 року Галина Журба разом зі своєю подругою Явдошкою Квіткою відкрили бюро перекладів та передруку на машині. Найняли на Хрещатику, 43, три великі кімнати на першому поверсі. На вивісці вогненними буквами на темному тлі „Первое Киевское бюро переписки  на машине и переводов на всех языках”. Люди всіляких націй, культур, професій йшли до них з усілякими перекладами, літературними творами, дописами... Але бюро через декілька місяців збанкрутувало. Тоді Галина Журба, щоб заробити на життя, змушена була йти вчителювати.
   
      Спершу живе вона в Європі, потім виїздить до США, де не полишає активної творчої діяльності.
     
     Живе самотньо у Філадельфії в тісному помешканні небезпечного району. Уперто вимагає, щоб її твори друкувалися тільки її власним правописом, бо вважає його найдосконалішим.

     У мандрах розгубила немало своїх творів, але перед самою смертю ще пробує писати. Вмираючи, заповідала, щоб її тіло зникло по дослідах в анатомічному театрі. Її не послухали, вона лягла на вічний спочинок на кладовищі в Баден-Бруку, де знайшли його її літературні колеги: Є. Маланюк, Т. Осьмачка .
   
     Галина Журба завжди підкреслювала, що вона ― українка, хоч за хрещенням була полькою.

     Її знаменита автобіографічна розповідь «Далекий світ» знайомить нас з хутором Олександрія поблизу Соболівки: «...Наш дім стояв на узліссі. Ліс обгортав його з усіх боків, застіняв перед світом. Поземний, Гонтою критий, з широким ганком на чотирьох кольонах, дім мав простодушно-непретенсійний вигляд. Подвійно широкими вікнами замріяно дивився на травник та браму і далі, геть, в димну далечінь, де на овиді синіла Зятьківецька дубина. Довкола шумів ліс тихим, рівномірним шумом...».

     Саме в рідному в рідному маєтку формується її любов до української мови, краси природи, побуту селян, чим буде наскрізно просякнута вся її творчість. Двадцятирічною видає вона в м. Одесі (1909), першу свою книгу „З життя”, куди ввійшли шість оповідань: „В степу”, „Сповідь”, „Жарти”, „Вовченя”, „В тайзі”, „Студент”. Теми оповідань взяті з народного життя.
    

     1912 р. у видавництві „Українська хата” було опубліковане маленьке оповідання „Конячка”. Через це весь наклад видавництва було конфісковано.
    1920 року завершується І період творчості письменниці ― Київський. Творча продукція першого періоду ― два десятки наукових новел. 
ІІ період ― „час зрілості” ― Галина Журба пише кілька сценічних картин („Маланку”(1921)) ― загублена в еміграційних мандрах.
1923 року в Празі вийшла сценічна картина „Метелиця”. Потім письменниця полишає цей жанр і переходить до епічних форм.
    

    У 1925-1928 роках у Здалбунові на Ровенщині вона пише повість „Зорі світ заповідають” (опублікована 1933) ― це перша частина епопеї „Хроніка одного”, якій авторка віддала багато сил: вийшло у світ три частини, друга й третя „Революція йде” виходять у Львові 1937 року.

    Про творчість письменниці 20-30х років знаходимо схвальні оцінки у статтях С. Тутора та інших критиків. Він зарахував Галину Журбу разом з Іриною Вільде, К. Гриневичевою до талановитих представників “проміжної групи”, посилаючись при цьому на “повісті волинського побуту”.
   

    У своїй сукупності твори Галини Журби, як і ранні дві збірки оповідань, так і післявоєнні повісті-хроніки, дають широку панораму життя дореволюційного українського села, висвітлюють духовні пошуки інтелігенції. Вони засвідчують оригінальний творчий стиль автора.
     

     Вона була одним із фундаторів Об’єднання українських письменників “Слово” (Організація українських письменників в еміграції).
Статут ОУП “Слово” підписали 19січня 1957 року в Нью-Йорку. Членами Об’єднання були: В. Барка, Б. Бойчук, Г. Журба, Є. Маланюк, О. Тарновський, Ю. Тарнавський, Ю. Шевельов...

     Творчість такої талановитої письменниці надзвичайно збагатила українську літературу. Галина Журба зуміла показати всьому світові велич українського народу (селянства), української землі. На жаль, більшість праць письменниці знаходяться і були видані за кордоном, але в наш час вони повертаються на Україну.

 
 

Перестало битися серце історика-краєзнавця, книголюба  і  бібліофіла,  легендарної особистості не тільки Соболівки, а й Тепличчини.

 

Народився Іван Карпович Фурдик 27 листопада 1923 року, в селі Соболівка Теплицького району . Навчався в місцевій середній школі.

 

      Закінчив Тульчинську фельдшерську школу, в 1941 році одержав кваліфікацію медичного фельдшера.

            Учасник бойових дій в Великій Вітчизняній війні на посаді військового фельдшера – командира медико-санітарного взводу.

            На фронті був тяжко поранений. Нагороджений орденами: «Вітчизняної війни І-го ступеня» , «За відвагу» та 22 медалями.

            Військове звання – старший лейтенант медичної служби.

            Інвалід Великої Вітчизняної війни першої групи.

Напередодні 65-ї річниці Перемоги в Великій Вітчизняній війні наказом Міністерства оборони України Фурдику Івану Карповичу присвоєно чергове військове звання  -Полковник.

            Після закінчення війни повернувся в своє рідне село Соболівку. Працював в Соболівській дільничій лікарні фельдшером пункту швидкої медичної допомоги до виходу на пенсію за віком.

            Фурдик І. К. відомий на Поділлі краєзнавець. Досліджуючи минуле рідного краю друкував в місцевій, обласній та республіканській пресі свої краєзнавчі матеріали.

            Зокрема надрукував у 1972 році в багатотомному видані «Історія міст та сіл України. Вінницька область» історичний нарис «Соболівка».

            Фурдик І. К. також відомий як бібліофіл. На протязі багатьох років зібрав велику власну бібліотеку із значною кількістю раритетів та книг з автографами авторів.

            На громадських засадах в 1983 році обраний головою ради старійшин села Соболівки.

            Був активним читачем головних бібліотек: Вінниці, Києва, Москви та Петербурга.

 

 

В серпні місяці виповнилося 90 років Марії Кирилівні Шевченко. Марія Кирилівна прекрасна жінка, повна снаги, енергії і бажання робити добро, голова сільської ветеранської організації, справжній патріот не лише своєї рідної Соболівки, а й всієї Тепличчини.

 

Народилася М.К.Шевченко в багатодітній селянській родині. Господарювали, мали землю, садок, коней, вівці.

Батько – Кирило Петрович Капуша, унтер-офіцер Царської армії, Кавалер чотирьох Георгіївських Хрестів.

Марія Кирилівна закінчила 8 класів Соболівської середньої школи, коли розпочалась війна. Чотири брати пішли на фронт, додому повернулися тільки двоє. В роки війни трудилася, де доводилось: на перевалці, комірником на нафтобазі Соболівської МТС, звідки в 1944 році , після звільнення Тепличчини, була направлена на навчання в Бердичівську школу бухгалтерів, в 1945 році за розподіленням поїхала на роботу в Тернопільську область, на Денисівську МТС.

В 1946 році одружилася, переїхала жити на Тепличчину, в сім’ї народилося троє дітей. Маючи потяг до знань, Марія Кирилівна вирішила підвищити свою кваліфікацію і пішла навчатися в Соболівську вечірню школу.

Після закінчення школи вступила до Уманського сільськогосподарського інституту і отримала диплом  вченого агронома.

З 1956 року Марія Кирилівна розпочала свою трудову діяльність в радгоспі Соболівського цукрокомбінату, директором якого була Марія Петрівна Черкасова.

М.К.Шевченко весь час брала активну в громадському житті села, працювала для своїх земляків, була головою товариського суду, головою земельної комісії села, головою комісії з питань сільського господарства та оплати праці, дев’ять скликань обиралась депутатом Соболівської сільської ради.

За ініціативою Марії Кирилівни та місцевого краєзнавця Івана Карповича Фурдика в 2004 році було побудовано пам’ятний знак  жертвам Голодомору та політичних репресій.

 

         За її сприянням була здійснена значна робота зі збору відомостей про своїх земляків-фронтовиків, партизанів та підпільників Великої Вітчизняної війни і формування поіменних списків. Тож Марія Кирилівна сама здійснила поїздку у м. Київ з метою відвідин Центрального військового архіву. Вона навіть не сподівалась на такий вдалий візит до архіву, після якого її «фонд» поповнився цінними архівними документами-копіями двох книг з прізвищами тепличан .

         Наступною своєю місією Марія Кирилівна вважає занесення на сільську меморіальну стелу прізвищ тих, чиї імена з певних причин там немає.

Також має на меті М.К.Шевченко встановити пам’ятний знак у Соболівці на місці розстріляних 17 заручників. Поки ж там стоїть один хрест.

         За її сприянням вийшла книга про голодомор 1932-1933 рр. в Україні, зокрема , із свідченнями очевидців з Теплицького району – мешканців Соболівки, Орлівки, Побірки та інших населених пунктів.

         В столиці Франції місті Парижі відбулася прем’єра давно очікуваного тепличанами фільму про голодомор в Україні, знятого французькими документалістами під керівництвом режисера Бенедікт Банет, який згодом, зі слів Філіпа Наумяка, буде показаний і на Вінниччині. У зйомках фільму активну участь приймали свідки Голодомору, жителі села Соболівка, серед них один із головних свідків – Марія Кирилівна Шевченко та краєзнавець села Іван Карпович Фурдик.

         В Соболівському Будинку культури з нагоди 90 річчя Марії Кирилівни Шевченко працівниками культури проведений вечір-портрет «Дорогою мого життя ,  в сільській бібліотеці оформлено перегляд літератури.

 

 

                                     Будні Соболівської сільської бібліотеки

 

У бібліотеці відбулися літературні посиденьки "Колядини у Галини Журби" з участю Теплицького районного літературно-мистецького об'єднання "Сонячне гроно". Захід пройшов цікаво, дізналися багато цікавого про життя і творчість Галини Журби, читали вірші, презентували книгу Г.Журби «Далекий світ», яку потім подарували нашій бібліотеці .

         Також Соболівська бібліотека отримала в подарунок книги від

Спілки письменників, це чудові книга «Війна 1941-1945рр»  і «Захисник – Повертайся живим». Від М.Каменюка  отримали  в подарунок книгу «Князі Острозькі», від О.Герасименко її книгу «Причетність»,  І.Волошенюк  «З пам’яті доріг і старих блокнотів»,  Р.Гарбуз подарувала книгу «Анекдоти у риму», В.Тигипко  «Осіннє танго білих хризантем».

 

Тематична полиця до Дня Перемоги «День Перемоги – день пам’яті та надії» була оформлена в читальному залі бібліотеки

В Соболівській сільській бібліотеці оформлено огляд літератури "Хочеш повернутися в минуле - згадай минуле", 

В Соболівській бібліотеці до Міжнародного дня дитячої книги проведений бібліотечний урок на тему: "Книжечка шукає друзів". На уроці діти старшої групи дитячого садочка "Сонечко" ознайомилися із бібліотекою, правилами користування бібліотекою. Дітки на уроці відгадували загадки про книгу,  уривки з казок.