8-го лютого минуло 100 років від дня народження відомої української фольклористки із Соболівки Теплицького району Євгенії Давидівни Тондій.

Донька священника, вчителька, фольклористка, самородок, берегиня славних народних традицій, організатор і керівник багатьох хорів, засновниця жіночого ансамблю «Українка», яка все своє життя прожила в селі Соболівка нашого району.

Народилася Євдокія Тондій 8 лютого 1918 року в селі Цвіліківцях Кам’янець-Подільського району Хмельницької області в родині священика.

          Дід, прадід Давида Тондія були ткачами. Ткали рушники, скатертини, доріжки, рядна та килими на всю округу!
           Батько навчався в трирічній церковно-приходській школі на відмінно. Від природи мав гарний голос, любив співати, з легкістю опанував музичну грамоту. Навчився грати на скрипці. По закінченню навчання йому було присвоєно звання регента хору.

         Мати, була також з родини ткачів,  вона співала в церковному хорі і мала прекрасний голос.

Є.Д.Тондій була  донькою церковнослужителя, за що згодом і пережила клеймо попівської дочки.
         Батьки переїздять в село Петрашівку і поселяються в хаті діда Тимофія. Батько служить в церкві. В 1925р. Євгенія іде до першого класу, де зазнала знущань і утисків як попівська дитина. Всі підручники були спрямовані на атеїстичне виховання, учні під час бесід на антигітлерівські теми повертали голови в бік дівчинки, з осудом чекаючи її реакції. Євгенія тяжко переживала своє становище, що була вона не такою, як усі , але ніколи нікому не скаржилася – усе переживала, стиснувши у маленькому дитячому серці невимовний біль.

По закінченню чотирьох класів Євгенію не приймають до 5 класу Соболівської семирічної школи ( Вінницька область, Теплицький район) – там не місце попівській дочці. А вона так хотіла вчитися і не могла збагнути, чому вона повинна сидіти вдома. Батьки її втішали, як могли.

Старша сестра Євдокія змушена була забрати дівчинку до себе, вона на той час працювала вчителькою в селі Орлівці, де Євгенія закінчила 7 класів на відмінно і була рекомендована на педагогічні курси до Бершаді для отримання фаху вчителя початкових класів. На той час не вистачало вчителів. Це був 1933рік, рік голодомору в Україні.

В 1936 році Євгенія Давидівна, маючи прекрасний голос, їде на прослуховування до академічної капели „Думка”. В конкурсі брало участь понад 600 учасників, але вибрали тільки 40. Серед щасливчиків була і вона. Радості не було меж! Вирішили разом з чоловіком переїхати до Києва, але в „Думці” вона пробула лише два місяці. Тяжка хвороба чоловіка повернула дівчину до Петрашівки, де вона знову вчителює. Навчаючи дітей в молодших класах, вона і сама навчалася. Так закінчила 10 клас, отримала середню освіту.
         З 1958 року перевели її працювати в Соболівську середню школу №2, де чоловік, Захарій Йосипович Продан, був директором.
          Важким було життя. Вищу освіту змогла здобути лише в 1960 році, закінчивши заочно Уманський педагогічний інститут. Клеймо попівської дочки переслідувало її потягом всього життя.

Особливе ставлення в Євгенії Давидівни було до пісні. Це була і її розрада, і її порада, яка давала наснаги, сили для життя. Керувала хорами:
- з 1952 – в Петрашівській середній школі,
- з 1958 – учнівським та вчительським в Соболівській школі №2,

- сільським колгоспним хором ( Соболівка).

   

          І вже в 1958  році з хору відділились 7 жінок, які створили фольклорний ансамбль, керівником якого стала Євгенія Тондій. Це, Валентина Карлівна Майко, Зінаїда Спиридонівна Гофман, Людмила Іванівна Акронюк, Олександра Демидівна Коваленко, Надія Семенівна Прикмета, Надія Михайлівна Затишняк. І керівник ансамблю – Євгенія Давидівна Тондій. Акомпонував їм місцевий учитель музики Анатолій Іванович Ободовський.

  

Охоче збиралися на репетиції, розучували пісні і почали виступати перед односельцями. А, оскільки, пісні були українські народні, то й ансамбль назвали «Українка».

          Дуже швидко «Українка» завоювала прихильність і любов у людей і дарувала насолоду своїми виступами не тільки жителям Соболівки, а й навколишніх сіл, на сценах сусідніх районів. Також на полях перед трудівниками ланів, на тваринницьких фермах, в цехах місцевого цукрозаводу та сільських святах.

З часом до них приєдналися Євдокія Дежорж, Олена Скакодуб, Людмила Чернявська, Олена Годованець, Олександра Коптюх. З певних причин склад ансамблю змінювався, в колектив влилися Надія Субота, Станіслава Онищук, Людмила Маліцька, Валентина Добровольська, Клавдія Маліцька, Терещук Людмила, Паша Вінжицька і єдиний чоловік – Петро Михайлович Маліцький.

          Учасники приходили і вибували, а Євгенія Давидівна залишалася. Жодне свято на селі не обходилось без виступу «Українки»: Свято Весни, Івана Купала, Новорічні щедрівки і колядки, Свято Урожаю.

          Немає, мабуть, жодного села в районі, де б не порадувала людей своїми виступами «Українка».

           «Українку» запрошували з виступами на урочистості в район, в сусідні села: Степанівку, Велику Мочулку, Петрашівку, Побірку, Метанівку, Шиманівку, Брідок, Глибочок. І на оглядах художньої самодіяльності завжди завойовували одне з перших місць.  

          Самодіяльні артисти мають безліч Похвальних грамот. А під час І Всесоюзного фестивалю художньої творчості трудящих у 1978 році ансамбль був нагороджений Дипломом лауреата І Всесоюзного фестивалю самодіяльної творчості трудящих. Таким же Дипломом нагорожена і керівник Євгенія Давидівна Тондій.

          Виступи «Українки» багато разів слухали в обласному центрі та в райцентрах – Іллінцях, Погребищі, Тульчині, Тростянці, Бершаді. Багато писала про неї районна та обласна преса. Фото учасників ансамблю демонструвалося в Києві на сільськогосподарській виставці. Двічі виступи ансамблю слухала вся Україна через радіопередачу «Золоті Ключі».

Євгенія Давидівна Тондій збирала думи, приказки, прислів’я, пісні, загадки аби зберегти світлі образи минулого, відкрити нащадкам духовний світ пращурів, які завжди прагнули волі, щастя і краси. Особливо близькими були їй ліричні пісні, наповнені щирими почуттями.

20 липня 2003року Є.Д.Тондій не стало. 85 років життя судила їй щедра доля. Крізь все життя Євгенії Давидівни – і в радощах, і в горі вірним супутником була пісня. А головною піснею її життя став фольклорний ансамбль «Українка», яким вона беззмінно керувала сорок довгих років.